Війна забирає дуже багато.
Сон. Спокій. Відчуття безпеки.
А інколи — майже всю віру в життя.
Але інколи поруч залишається хтось, хто тримає сильніше за будь-які ліки.
Чотири лапи. Вірні очі. І ім’я — Ася
У нашому відділенні військовий проходить лікування разом зі своєю собачкою. Для нього Ася — це не просто улюбленець.
Це спокій, коли накриває тривога.
Це сон, коли важко заснути.
Це тиша всередині, коли в голові ще гримить війна.
Контакт із тваринами — це не сентиментальність.
Це реальна, визнана у світі форма допомоги при ПТСР.
Іноді саме вона стає першим кроком до одужання.
Тому ми свідомо не розлучаємо військового з його собакою.
Бо забрати Асю — означало б забрати частину його опори.
А цього він уже втратив достатньо.
Нехай поруч буде той, хто не питає, не засуджує і не вимагає слів.
Хто просто поруч. Завжди.
Бо інколи реабілітація має хвіст і вміє чекати
